12 листопада, 2008

Психологічні особливості шкірних захворювань

Світ мій, дзеркальце, скажи…
І дійсно: як Ви підходите до дзеркала, з якими почуттями, з якими питаннями? З посмішкою, поспішаєте побачити себе-незрівнянного? Чи як прискіпливий ревізор з черговою інспекцією: що новенького з’явилося, що, можливо, зникло? Чи Вам абсолютно не хочеться черговий раз зустрічатись із своїм відображенням, бо його вигляд з певних дерматологічних причин Вас засмучує…

Фізіологічні функції шкіри різноманітні. Вона бере участь у віддачі тепла і рідини. Це орган дотику, сприйняття тепла, холоду і болю. Крім того, шкіра виконує захисну функцію. Поряд з фізіологічними функціями можна бачити її психологічне значення: шкіра обличчя і тіла для навколишніх є органом вираження і репрезентації. Дивлячись на шкіру, можна уявити внутрішній стан іншої людини. Наприклад, червоніють від сорому, бліднуть від переляку, упрівають, з'являється «гусяча шкіра» і волосся стає дибки від страху. Наша повсякденна мова рясніє стійкими словосполученнями: одна людина має тонку, інша — товсту шкіру; можна «лізти зі шкіри»; не бажати побувати в чиїйсь шкурі (тобто шкірі) і т.д..

Якщо шкіра відіграє таку велику роль у емоційному житті людини, цілком зрозуміло, що шкірні захворювання можуть спричинятися психологічними причинами. Тому коли людина «плаче тілом», бо переконана, що не можна плакати, а лікар почне усувати її хворобу медикаментами, то підсвідомість пацієнта буде запекло пручатися, а хвороба буде загострюватися або виявлятися в нових несподіваних іпостасях.
Давайте розглянемо декілька теорій виникнення шкірних захворювань і методи роботи з ними.
Теорія світлофора
(Зараз я спробую у зрозумілій формі висвітлити механізми виникнення і перебігу шкірних захворювань. Назви теорій – спрощені в результаті опрацювання літературних джерел, тому якщо читача цікавить більш науковий і глибокий підхід, звертайтесь).

Отже, хвороба, як світлофор. Наше тіло з’явилося на цей світ першим, потім вже у ньому «завелися», тобто сформувалися вищі психічні процеси – здатність до логічного мислення і словесного мовлення. Яким чином немовля спілкується, пригадуєте? Воно висловлює свої бажання і стани через все тіло. Коли дитинка плаче, то вона ніби плаче всім тілом: напружуються м’язи, червоніє шкіра, ллються сльози і часто не тільки сльози. А з якою метою вона плаче? Щоб привернути увагу мами до себе, до своїх потреб і бажань, до свого болю чи дискомфорту, голоду чи спраги.

З віком маленька людина вчиться магії слів: щоб щось отримати напевне, можна про це попросити. Але іноді трапляється так, що мати занадто дбає за немовлям, буквально не дає йому пікнути, одразу передбачаючи і задовольняючи його потреби (занадто мала між ними дистанція, вони ніби одне ціле). Відповідно не формується «звичка» озвучувати, говорити про свої потреби, створюється ілюзія, що про них мають і так здогадатися, вгадати. Або навпаки – мати дає занадто мало турботи і уваги дитинці, не вірно інтерпретує її сигнали (занадто велика дистанція між матір’ю і дитиною). Відповідно у маленької людини підсвідомо формується невіра у доцільність висловлювання своїх потреб, адже так чи інакше їх не задовольнять. Звідси типова нездатність виражати почуття, які переживає хворий на психосоматичне захворювання, тобто таке, при якому страждання тіла викликанні стражданням душі. Людина не в змозі зв'язувати словесні чи жестові символи з почуттями. Почуття важко передати словами, вони відчуваються як щось глухонеструктуроване, їх часто описують через навколишніх (моя дружина сказала... лікар сказав… тощо) або замість почуттів описується тілесна реакція.

До чого ж тут шкірні захворювання?  Ось до чого: якщо ми не навчились говорити на рівні слів, то за нас «слово брати» буде наше тіло. «Зустрічають по одягу (по зовнішності)»… Шкіра – найбільш навантажений інформацією орган (наприклад, якщо у людини виразкова хвороба шлунку, на перший погляд важко це визначити). Організм виступає як символ, як світлофор, якому нічого не залишається, окрім як посильними йому методами висловлювати те, що є всередині.

Теорія чайника
Ранок. Ми вмиваємося, готуємося до нового дня. Ставимо чайник на плиту. Хтось планує попити кави, хтось – чаю. А що відбувається з чайником? Він поступово нагрівається, його денце розжарюється, тепло передається воді всередині, вода розширюється, поступово починає збільшуватись в об’ємі і розшаровуватись на рідину і пару. І от – прийшов момент, і чайник відчайдушно свистить, сповіщаючи нас, що більше вода в ньому вже не нагріється, і його час знімати з вогню.

Нас переповнюють нереалізовані імпульси, інстинкти і бажання. Найпотужніші з них – це сексуальне бажання і агресивні тенденції, це радість і гнів, які з певних соціальних чи характерологічних причин ми не виражаємо. Часто ми навіть боїмося цих своїх емоцій, і вони помножуються ще й на тривогу, викликану ними ж.  Це той вогонь, який планомірно нагріває «денце» нашого організму. В такому випадку пара може вийти через інше місце, «боком», як кажуть в народі. Якщо хтось не може за себе постояти, „всипати комусь”, то символічно на себе бере цю задачу шкіра у формі висипок. І тоді можна дати собі волю і агресивно чесати, скребти і т.п. Акумульована енергія мусить знайти собі вихід, ніщо нізвідки не береться, і нікуди не зникає.

Ось основні два кроки, які характеризують процес виникнення захворювання (не лише шкірного, а й будь-якого психосоматичного):

1.            Гальмування / витіснення автономних бажань, що ведуть до мобілізації тілесного процесу для наступної агресії чи сексуального збудження (дія не відбувається);

2.            „Вегетативний відступ” — скерований на самозбереження та збереження сил (дія підміняється процесом у власному тілі).

Кілька слів про алергію. У звичайній медицині алергія взагалі не лікується. Усе, що можуть сучасні ліки — це на короткий термін придушити алергійні прояви: набряк, висипання, сверблячку і т.д. Якщо пояснити, що відбувається з алергіком, це насамперед внутрішня агресія. А вже агресія тісно пов'язана зі страхом. Людина бореться тільки з тим, чого боїться. Наприклад, як трактується в психосоматиці алергія на хутро кішок: хутро асоціюється з ласкою, ніжністю, якщо людина відкидає хутро (через алергію), отже, вона відкидає ласку, а раз відкидає, отже, вона відчуває її нестачу. Якщо людині, яка перебуває без свідомості, ввести в кров антиген, що зазвичай викликає у неї алергію, реакція не відбудеться. Це доводить, що насправді всі проблеми лежать на психічному рівні. Алергійна людина вилікується тільки тоді, коли зрозуміє проблеми, що витісняються (наприклад, страх та агресія), і прийме їх. 

Під час проведених мною досліджень цікавим виявився факт: у людей без психосоматичних захворювань спостерігається вищий рівень депресії, ніж у тих, хто страждає на шкірні захворювання. Це можна пояснити принципом оберненої залежності: при значних соматичних розладах депресивні настрої відходять на другий план, як це не дивно, а при більш виражених депресивних розладах менше помітні тілесні. Тобто шкірне захворювання може служити тим симптомом, на який скидається смуток і депресивність, тим свистком у чайника, який сигналізує і одночасно скидає напругу.

Теорія панцира
Шкіра — орган контакту з іншими людьми: ніжний дотик і біль, сексуальне збудження, жорстоке ставлення в першу чергу відчуває шкіра людини. Переважна більшість пацієнтів розглядали шкірне захворювання як нездоланну перешкоду для спілкування, особливо інтимного. Але хворі, наприклад, з нейродермітом рідко висловлюють переживання свого косметичного дефекту, уникають питань про те, наскільки для них неприємна наявність шкірних висипань. Хоча їх скарги зосереджені на сверблячці, стомлюваності, поганому сні, а не на спотворюючому дефекті, поведінка хворих показує, наскільки вони переживають останній.

Загострення нейродерміту часто виникають при проблемах у партнерських стосунках чи розлуці, появі осіб, які мають велику емоційну привабливість для хворих. Нерідко виявляються переживання і прояви сильних емоцій, очікувань, бажання близькості, сексуальності та її незадоволення внаслідок власної двозначності чи відмови партнера. Двозначність полягає у суперечливій установці щодо спілкування: потреба в прив’язаності при одночасному страху повної близькості („шкірної близькості”), «будь зі мною, ти мені потрібен» і одночасно «іди геть, я тебе боюсь!». А це і є конфлікт бажань, який у тій чи іншій формі лежить в основі кожного психосоматичного чи невротичного розладу.

Припустимо, є бажання близькості, сексуальності, демонстрації власного оголеного тіла. Але також є установка, що близькість – небезпечна, секс – брудний, оголеність – непристойна. Вирішення цього конфлікту бере на себе шкіра: тепер у бажання є «об’єктивна» причина відійти на задній план – тіло не може дозволити собі близькості і тісного контакту. Вибудовується панцир, який штучно захищає особистість від суперечливих бажань.

Також численні випадки спілкування і діагностики показують нестійкість міжособистісних стосунків, чергування зближення з наступним різким розривом стосунків складають характерологічну основу для осіб зі шкірними захворюваннями. Напевно, щоб захистити себе від розчарувань раптового та болючого віддалення, вони намагаються переконати самих себе, що їм не властиве природне людське бажання до зменшення дистанції із близькими.  Стосунки для цієї групи людей є некомфортними, неприємними, їм хотілося б змінити ситуацію, але вони безсилі, не можуть керувати дистанцією. Тоді тіло, тобто шкіра, сама виступає зовнішнім бар’єром, який повинен відокремити, відмежувати від себе іншого.

«Жива вода» і дуб зелений
Найбільш ефективною психотерапією при шкірних захворюваннях є робота з несловесною інформацією – з самим тілом (танце-рухова терапія, тілесні практики) і з символьним матеріалом (пам’ятаємо, що тіло – це символ?). Одним із найдієвіших методів, які працюють із символьним матеріалом, – це Символдрама. Це – метод психотерапії, основною технікою якого є уявлення клієнтом образів на задану тему у стані розслаблення. Несвідоме може вільно розгортатись при роботі з образами, які поєднуються із малюванням і веденням клієнтом щоденника. Емоційне переживання на символічному рівні певних конфліктів і проблем, по-перше, дає полегшення, а, по-друге, призводить до важливих усвідомлень.

Дозвольте поділитися з Вами підсумками проведених практичних досліджень за допомогою тестових методик і техніки Символдрами (був використаний діагностичний і терапевтичний мотив «Дерево», оскільки саме символ дерева є одночасно і представленям особистості клієнта, і батьківської фігури, а контакт з деревом може характеризувати особливості шкірного контакту зі значимими іншими).

У клієнтів, які страждають на шкірні захворювання, існують труднощі у визначенні й описі власних переживань; складність у виявленні відмінностей між почуттями і тілесними відчуттями; сконцентрованість у більшій мірі на зовнішніх подіях, ніж на внутрішніх переживання. Варто описати такий яскравий випадок, коли клієнт описував свої тактильні відчуття під час уявної емоційної взаємодії з деревом:

„Опишіть свої почуття, коли Ви торкались дерева:
— Рукою:  любові.
— Щокою:  ласки.
— Притулялись грудьми:  могутності, влади.
— Притулялись животом:  радості.
— Спирались спиною:  легкості.”

Можливо, таке злиття тактильних відчуттів з емоціями підтверджує думку Н.Пезешкіана про те, що у випадку шкірного захворювання людина розвиває особливі, добре диференційовані, хоча, очевидно, і суперечливі здібності. Її одночасно можна назвати і товстошкіроюм, і тонкошкірою. З одного боку, її шкіра, як у слона, товста, вона ні на що, здається, не звертає уваги. З іншого боку, деякі речі вона „відчуває шкірою”, їй хочеться „вилізти зі шкіри”, хоча вона так і не може „розлучитися зі своєю шкірою”.

Люди, які страждають на шкірні захворювання, і  відносно здорові люди відрізняються суб’єктивними переживаннями при дотиковому контакті з деревом, під час його уявлення. Якщо дерево як таке можна символічно вважати уявленням пацієнта про себе, то неприємна крона, безлиста та суха свідчить про певні труднощі у прийнятті себе, власного тіла і зовнішності, що є властивим даній категорії осіб. Але також дерево може символізувати і зовнішній об’єкт — тоді неприємні переживання під час контакту свідчить про неприйняття фізичного контакту. До того ж у нашій культурі традиційно вважається рукостискання привітанням, розповсюджене дружнє плескання по спині. Ці дії сигналізують про добрі наміри, відверті стосунки, які людина може не приймати, або не довіряти цим зовнішнім пантомімічним посланням.

Задля яскравого прикладу можна навести випадок уявлення дерева клієнткою (20 років) зі скаргами на поширені шкірні висипання, які, на її думку, зумовлені ситуаціями емоційного напруження, пов’язаними з навчанням. Симптоматично, що молодша сестра клієнтки хворіє на нервову анорексію, у батька – рак. Мати характеризується домінантністю та владністю стосовно домашніх. Так чи інакше, можна помітити патологічну ситуацію у сім’ї

Їй уявився 140-річний дуб з великими, розлогими гілками без листя. Під час дотикової взаємодії дерево здавалося вологим та неприємним. Було наявне велике чорне дупло. Враження від дерева, як від самотньої людини, викликає співчуття, але небажання взаємодіяти. В процесі подальшого обговорення образу виявилось, що дерево нагадувало пацієнтці її батька (дупло – його символічне захворювання). Порівняно з вологим безлистим чорним дубом, загальний фон образу був контрастно позитивним — хороший настрій, гарна сонячна весняна погода тощо. На питання, що хотілося б зробити, клієнтка виявила бажання якось допомогти дереву. Вона знайшла неподалік струмок, підлила дерево, яке на її очах почало видозмінюватися: наливалися бруньки, розпускалися свіжі зелені листочки, з’явилися квіти (на дубі!). Тепер дерево стало сухим та приємним на дотик. Пацієнтка обійняла його на прощання. Вона була задоволена зробленим. Метаморфоза, що відбулася з деревом в образі, з психотерапевтичної точки зору може свідчити про позитивні зміни та модифікацію образу батька в процесі символічної взаємодії та трансформації конфлікту.

Ресурси людської психіки – безмежні. Віра в це – один з основних принципів Символдраматичного підходу у психотерапії. У цьому короткому прикладі можна побачити, як клієнтка самостійно застосувала надзвичайно дієву техніку – «емоційну гідротерапію» під час уявлення образу. Вода – грандіозний символ: це і води материнського лона, з яких всі ми вийшли, і образ «живої води» з колективного несвідомого людства, вода змиває бруд, гріховність, дає сил і підтримки. Спонтанне вмивання, пиття, купання у воді під час уявлення образів Символдрами дають однозначно позитивні результати при психотерапії шкірних захворювань.


С И М В О Л Д Р А М А - емоційно-обумовлене переживання образів

Потрібне перезавантаження, або Як не згоріти на роботі

Ризик розвитку депресії

Символдрама – десерт до святкового столу

Немає коментарів:

Опублікувати коментар