12 листопада, 2007

Символдрама – десерт до святкового столу

Коли основні страви вже з’їдені, та до танців чи до солодкого переходити рано, над святковим столом западає тимчасова мовчанка. Хтось з присутніх випадково пригадує: «О, серед нас же є психотерапевт! Валю, а зроби нам якийсь психологічний тест?» Раніше така пропозиція змушувала мене ніяковіти. Тепер я вже знаю, як можна весело і з користю провести час після такої заявки. Я спокійно пропоную: «Хочете дізнатись про себе трохи більше?» Якщо компанія готова до самопізнання, я пропоную сісти зручніше, спробувати заплющити очі і розслабитись. Зосереджую увагу диханні, на відчуттях ваги і тепла послідовно у всіх частинах тіла для того, щоб досягнути кращої релаксації.

Для чого я це роблю? Психологічний дискомфорт, так звані комплекси і переважна більшість тілесних захворювань мають емоційні корені. Дитячі обрáзи і ревнощі, придушена лють і агресія, невисловлені бажання і невиправдані очікування – все це, накопичуючись, стає підставою особистісних негараздів. Фізіологічно мозок людини влаштований таким чином:
  • права півкуля відповідає загалом за емоції і відчуття (те, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо на дотик, нюхаємо чи смакуємо), за інтуїцію і творчість;
  • ліва півкуля – це територія раціонального і логічного, мови і математики, абстрактних понять і суджень.
Як Ви гадаєте, в якій півкулі живе контроль і внутрішні цензор? Правильно, у лівій, там його штаб-квартира, з якої він керує переживаннями і емоційними спогадами правої півкулі. Розслабляючи товариство за столом, я дещо присипляю цього цензора.

Символдрама – метод психотерапії, основною технікою якого є уявлення клієнтом óбразу на задану тему у стані розслаблення. Саме óбразами мислить права півкуля, відповідно даючи доступ до емоційного матеріалу. Кожна тема є «ключем» до певної проблематики, яка у символічному (тому СИМВОЛ) вигляді розгортається, відбувається, діється (звідси ДРАМА) у психічному просторі людини.

Коли гості повністю розслабились, я пропоную мовчки уявляти луг, на якому має бути кінь. Навідними питаннями зосереджую їх увагу на коневі, деталізую їх уявлення, загострюю відчуття того, що відбувається. Пропоную зробити те, що їм хочеться. Наступним прошу уявити паркан, за яким ростуть полуниці. Знову ж таки пропоную робити те, що хочеться. Далі прошу запам’ятати все, що кожен бачив, відчував і переживав, а коли буде готовий, то стиснути руки в кулаках, потягнутися вперед і вгору, і повільно відкривати очі.

В чому ж «фішка»? Є три кити Симводрами*:
  1. Вперед у минуле! Символдрама – це процес розвитку, а жоден розвиток не можливий без регресу. Керований регрес – віковий і емоційний – досягаються знову ж таки за допомогою релаксації і співпраці з терапевтом. Відбувається переживання і переосмислення подій минулого. Часто люди уявляють себе зовсім іншого віку, ніж вони є насправді, а потім виявляється, що саме в цьому віці відбувались певні дуже значимі події. Завдяки своїй уяві людина може змінити щось в минулому чи в актуальній ситуації, відповідно, змінюючи своє ставлення.
  2. Емоційно-корегуючий досвід. Подорож в минуле дозволяє скорегувати травматичні переживання минулого. Набувається новий емоційний досвід, який новими цеглинками лягає в будівлю особистості. Наприклад, якщо в моєму свідомому досвіді нема відчуття того, що я можу досягнути успіху, то досвід досягнення, яке я переживу на символічному рівні навчить мене успішності в реальному житті.
  3. Діалог з терапевтом. Весь процес – це мандрівка спелеологів по темній печері несвідомого. Психотерапевт несе ліхтар і скеровує промінь світла в тому чи іншому керунку, освітлюючи уступи і ходи попереду. Клієнт сам обирає напрямок, сам вирішує, куди рушати, сам приймає відповідальність за результати роботи. Нема директиви. Є віра в Людину і в її ресурс. Присутність терапевта-свідка мандрівки дозволяє їй реалізуватись.
Після «ліричних» відступів час знову повертатись до нашого святкового столу. Разом з гостями, які потягуються і повертаються до оточуючої дійсності. Тепер я можу дати обережну загальну характеристику кожного із символів, а бажаючі можуть поділитись тим, що їм уявлялось.
Кінь – це архетип чоловічого початку – Анімус, як його назвав Карл Густав Юнг. Анімус є і в чоловікові, і в жінці, оскільки все у світі створене за принципом гармонії.
  • В ідеалі кінь уявляється гарним, майже прекрасним, сильним і енергійним, з ним хочеться повзаємодіяти: покататися, погладити. В цьому образі відображається ставлення до свого внутрішнього чоловіка, якщо воно позитивне, то відсутні й труднощі, пов’язані зі своєю статтю.
  • Якщо кінь уявляється прив’язаним, худим, замореним і сумним, то, імовірно, що чоловічий початок придушується особистістю, його сила і творчий початок не приймаються. Якщо в óбразі захотілося нагодувати коня, від чого він почав змінюватись на краще, це означає, що психотерапевтичний вплив по інтеграції цього архетипу відбувся.
  • Іноді кінь може бути ворожим, злим, агресивним, який викликає страх і бажання втекти. Це свідчить про негативний стереотип щодо чоловічого, як руйнуючого і нестримного. Чоловіче лякає, відповідно не вдається реалізувати безумовно позитивний потенціал цього початку.
  • Катання на коні – символічне поєднання і прийняття чоловічого початку. Для чоловіка – це володарювання і керування своєю мужністю, для жінки – це можливість довіритись, віддатись чоловікові.
Паркан – це символ перешкод. Якими їх бачить людина, як до них ставиться, як долає? Все це легко виявляється в цьому образі. 
  • Наприклад, паркан може бути високим і міцним, означаючи ставлення до перешкод як до вагомих і практично нездоланних. Паркан може бути низьким, хитким і неміцним, відповідно людина не бачить перед собою особливих перешкод, звикла їх долати без особливого напруження. Як відбувається подолання перешкоди
  • Людина може шукати вхід і рано чи пізно його знайти, це свідчить про наполегливість і пошукову стратегію при подоланні перешкод, а також – про сильні соціальні норми, адже вона не пішла протиправним шляхом – не перелізла і не зламала.
  • Можливий такий розвиток подій: перескочити на коні на нереальну висоту. Це – переоцінка своїх можливостей, деяке фантазерство і заперечення реальності, коли зіштовхуєшся із перешкодами. Також це використання свого чоловічого потенціалу – сили і рішучості.
  • Підкоп – колосальне використання особистісного ресурсу, сильна мотивація, однак звуження уваги, відсутня широта поглядів.
  • Поламати, підірвати, пробити паркан може людина, яка у житті поводиться з перешкодами без церемоній, не зважає на засоби і моральний бік цього питання. Це такий собі Наполеон: «Дерева рубають, тріски летять».
Полуниці – це символ еротичної спокуси і сексуальності. Варіанти розвитку подій, після того, як людина нарешті подолала паркан-перешкоду і дісталася до мети:
  • Соковиті, червоні і солодкі полуниці, серед соковитого зеленого листя, насичений і приємний смак – здатність радіти перемозі, тішитись досягнутому результатові, насолоджуватись близькістю і статевими стосунками.
  • Зовні полуниці такі, як у попередньому прикладі, але на смак вони кислі, сухі, іноді, червиві, неприємні – переоцінка поставленої мети і зовнішніх сексуальних проявів, «гіркий смак перемоги», неспроможність досягнути сексуальної кульмінації, статева дисфункція.
  • Полуниця засушена, неприваблива, дрібна – аналогічно попередньому випадку, але без надмірної уваги до сексуального, знецінення всього, що стосується насолоди, особливо тілесної, аскетизм.
Кожен з присутніх за столом робить свої висновки, кожен став ближчий до себе, хтось втішено посміхається, комусь не дуже радісно, хтось задає запитання, хтось обмірковує здобутий досвід. Я ж намагаюсь давати максимально обережні відповіді і трактування, оскільки в кожному жарті є лише доля жарту – підняті емоції насправді дуже глибокі і особисті. Тому, якщо ви хочете по експериментувати із своєю підсвідомістю, краще звертатись до фахівців.
_____

* на основі опрацювання тез статті Ебергарда Вільке «Симолдрама – це творчість», головного лікаря найбільшої пихооматичної лікарні в Німеччині, учня Х.Льойнера

Немає коментарів:

Дописати коментар