"Я не буду думати про це сьогодні, я подумаю про це завтра." Прокрастинація - зовсім не пов'язане з проміскуїтетом і дистрибуцією явище. Саме проти неї скерований відомий з дитинства заклик: "Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні". Але часто відкласти дуже хочеться. Навіть не відкласти! Просто спочатку треба перевірити пошту. Тааак... Дивимось. Це - у кошик, це - не ясно, почитаю... Угу... Хм. Також у кошик. О! Корисна розсилка! Цікаво, хто ж це мені "п'ятірочку" поставив? Залоговуюсь... Не знаю такого. Добре, і йому п'ятірочку у відповідь. А хто ж це у мене в гостях був?.. ОЙ! Треба ж не відкладати, а відповідати на питання. Щось у горлі деренчить - треба чаю собі зробити. І т .д.
Питання задавала Тетяна Потапова, стаття повністю тут.
- Що спричиняє прокрастинацію, чому багато людей легко піддаються ліні та відкладанню справ робочих та особистих на завтра, коли їх можна зробити сьогодні?
Можна припустити, що людина по своїй природі прагне до хорошого і не прагне до поганого. Тобто ті справи, які спричиняють внутрішній чи зовнішній дискомфорт переміщуються на узбіччя трудового процесу. Часто навіть зовнішня зайнятість використовується для того, щоб уникнути критично важливих, але не комфортних справ. І тут про лінь не можуть подумати не тільки сторонній спостерігач, навіть сам виконавець. Адже йому конче зараз потрібно пройтись по офісу і знайти саме ці документи (навіть, якщо вони і не дуже необхідні), чи оптимізувати контакти у поштовому сервісі, чи зробити купу непотрібних дзвінків.
Вирізняють дві основні і протилежні мотивації: досягнення успіху чи уникнення невдач. Парадоксально, але друга мотивація – основна для прокрастинаторів. Якщо зробити роботу в останню мить, чи гуляти всю ніч перед іспитами, замість підготовки, - перед самим собою буде виправдання: не було часу на якісний продукт чи був занадто втомлений, щоб добре відповісти на екзаменаторові.
Також причиною цього явища може бути несвідомий страх нового – укорінений з дитинства, коли дорослі обмежували активність дитини, її бажання досліджувати і діяти, замість цього відволікаючи давно відомим іграшками і справами.
Перфекціонізм – бажання досконалості, страх допустити помилку, який виливається у постійному покращення, допрацюванні і перевірці практично готового «продукту».
У більш серйозних випадках, прокрастинація може маскувати депресивні стани, коли особа ніби тікає від самої себе в метушню, але сил і наснаги на дійсно вважливі речі у неї просто бракує.
- Чи існують, на Вашу думку, групи ризику людей, які схильні до цього більше за інших? Наскільки ця схильність залежить від професії?
Мені здається, в сучасному світі важко знайти людину, яка ніколи не займалась прокрастинацієїю. Пов’язано це передусім тим, що живемо ми в інформаційному суспільстві, перенасиченому зовнішніми подразниками, відволікаючими і розважальними стимулами. З іншого боку, було б дуже дивно, якби селянин відкладав на потім посів хліба – строки залежать не від людини, нерозторопність зараз виллється у відсутність врожаю потім. Доярка не вирішить спочатку відповісти на повідомлення в соціальній мережі перед тим, як подоїти корову, оскільки остання буде кликати її зі стайні жалібним муканням.
Тобто найбільш уразливими для тенет прокрастинації є офісні працівники, які працюють цілий робочий день, отримують сталу заробітну платню. І байдуже, чи встигатимуть вони зробити всі свої справи за 2 години, бо решту сім годин вони все одно мають провести «за роботою».
- Який психологічний ефект може мати прокрастинація? Чи може вона мати позитивні наслідки?
Позитивні наслідки існують. Зміна форм активності може бути певним відпочинком. Деяка розрядка після напруженої розмови з клієнтом також допоможе не переносити негативні емоції на наступного. Інтереси поза роботою – також тримають в тонусі.
Але коли мова іде про патологічну прокрастинацію, то переліченими позитивами людина навряд чи може скористатись. Вона сама себе заганяє у повний цейтнот, переживає провину за незроблене і відтягуване, віддає години законного і необхідного відпочинку на хронічне «доробляння», самооцінка також опиняється під ударом, бо довершені (домучені) справи не здаватимуться успішними.
- Який ви би пропонували план боротьби із систематичною лінню?
Згадати правило Паретто і його пропорцію 80/20:
- 80% усіх результатів приносять лише 20% зусиль;
- 20% клієнтів приносять 80% прибутку;
- 80% наслідків коріняться у 20% причин
Варто проаналізувати свою діяльність і відкинути все зайве. Усвідомлення, що не потрібно робити більше, щоб більше зробити приходить не просто, але плоди його – неймовірні.
Поставити собі реальні, досяжні й вимірювані цілі. Розставити пріоритети у цьому списку. Визначити крайні строки виконання (із певним запасом). І дуже-дуже захотіти їх досягти. Якщо бажання нема – то чи на своєму місці Ви перебуваєте? Можливо, це сигнал знайти нарешті собі «сродну» працю, як писав Сковорода.
Зайнятись угодами із собою і хронометражем. Наприклад, вирішити: «Я працюю рівно годину, все, що я встигаю, те встигаю, що ні – те ні». Потім робити відчутну перерву. Спочатку може мало що вдасться вкласти у цей проміжок часу – але потім людина несвідомо буде налаштовуватись на «робочий» режим.
Перевіряти пошту певну кількість разів на день. Порахуйте, скільки разів робите це зараз, наступного дня зменшіть на 20%. І так до 1 разу. У автовідповідачі можете зазначити, о котрій годині Ви плануєте відповісти, і що у разі крайньої терміновості Ви пропонуєте зателефонувати.
Відстежити «пожирачів часу»: перекури, кави-чаї, соціальні мережі, Інтернет-ресурси, «важливо-непотрібні» справи, як от загострення всіх 10 олівців. Робити висновки, в які саме моменти виникає бажання задовольнити ці потреби, сказати собі: «Стоп! Що зараз відбувається? Чи мені дійсно це зараз необхідно?».
Немає коментарів:
Дописати коментар