Нещодавно одна моя клієнтка з надією в голосі і погляді спитала мене, чи відомо мені, що ж таке чат? Я заспокоїла її, що так, я дуже добре знаю, що це таке.
І пригадались мені роки моєї власної навчальної психотерапії, коли я, захоплюючись, перебиваючи сама себе, намагалася пояснити своєму терапевтові, що ж таке чат, форум, віртуальна спільнота, з її особливостями, сповнена емоцій і переживань, недоспаних ночей, і снів, рясно всіяних жовтими миготливими асьчиними віконечками. Давались мені ці пояснення важко, бо за роз’ясненнями технології, губився п’янкий сенс того, що тоді відбувалось у моєму житті. А відбувалось перед монітором таки чимало важливого... Те саме стосувалось і світу комп’ютерних іграшок, відмінностей 3D-екшенів і RPG-ешок. Цей світ відомий був лише одному з комунікаторів. І це мене засмучувало (чи додавало специфіки моєму переносу?). Зрештою, найбільшим ударом для мене-незрозумілої було повне невідання мого співрозмовника про термінаторів, хижаків і чужих. Тоді навіть у мене промайнула підозрілива думка: можливо, ілюзія незнайомства з моєю реальністю робиться зумисне, щоб я все пояснювала сама?.. Та зараз я в цьому сумніваюсь.
Науково-прикладна думка розходиться між позиціями: з одного боку, особистість і життєвий досвід терапевта є абсолютно не важливим, оскільки в ідеалі - це лише дзеркало, з іншого ж боку, є дуже бажаним приблизність досвідів обох комунікаторів. Для прикладу процитую Поліну Гавердовську з нарису "Як обрати хорошого психотерапевта?": Обирайте в якості терапевта людину своєї статі, віку, соціального й сімейного положення. Бажано, щоб ваші демографічні ситуації теж максимально збігалися. В ідеалі у вас із терапевтом повинна бути однакова кількість дітей близького віку, що народжувалися в однаковій послідовності, а також - схожа особиста історія, включаючи список психічних і соматичних діагнозів. Якщо в такому разі терапевт і буде перекладати на вас свої проблеми, то вони, принаймні, будуть вам знайомі! Цікаво, чи фрейди-юнги, висмикнуті з їх часу і перенесені у наш, змогли б ефективно допомагати сучасним невротикам?..
І пригадались мені роки моєї власної навчальної психотерапії, коли я, захоплюючись, перебиваючи сама себе, намагалася пояснити своєму терапевтові, що ж таке чат, форум, віртуальна спільнота, з її особливостями, сповнена емоцій і переживань, недоспаних ночей, і снів, рясно всіяних жовтими миготливими асьчиними віконечками. Давались мені ці пояснення важко, бо за роз’ясненнями технології, губився п’янкий сенс того, що тоді відбувалось у моєму житті. А відбувалось перед монітором таки чимало важливого... Те саме стосувалось і світу комп’ютерних іграшок, відмінностей 3D-екшенів і RPG-ешок. Цей світ відомий був лише одному з комунікаторів. І це мене засмучувало (чи додавало специфіки моєму переносу?). Зрештою, найбільшим ударом для мене-незрозумілої було повне невідання мого співрозмовника про термінаторів, хижаків і чужих. Тоді навіть у мене промайнула підозрілива думка: можливо, ілюзія незнайомства з моєю реальністю робиться зумисне, щоб я все пояснювала сама?.. Та зараз я в цьому сумніваюсь.
Науково-прикладна думка розходиться між позиціями: з одного боку, особистість і життєвий досвід терапевта є абсолютно не важливим, оскільки в ідеалі - це лише дзеркало, з іншого ж боку, є дуже бажаним приблизність досвідів обох комунікаторів. Для прикладу процитую Поліну Гавердовську з нарису "Як обрати хорошого психотерапевта?": Обирайте в якості терапевта людину своєї статі, віку, соціального й сімейного положення. Бажано, щоб ваші демографічні ситуації теж максимально збігалися. В ідеалі у вас із терапевтом повинна бути однакова кількість дітей близького віку, що народжувалися в однаковій послідовності, а також - схожа особиста історія, включаючи список психічних і соматичних діагнозів. Якщо в такому разі терапевт і буде перекладати на вас свої проблеми, то вони, принаймні, будуть вам знайомі! Цікаво, чи фрейди-юнги, висмикнуті з їх часу і перенесені у наш, змогли б ефективно допомагати сучасним невротикам?..
Немає коментарів:
Дописати коментар