Годинник на моєму телефоні переставлено на п’ять хвилин вперед – саме тих кількох хвилин хронічно не вистачає, навіть якщо встаю раніше. Зате завжди приходжу вчасно.
Начальник не запізнюється, а затримується
Вислів “час – це гроші” у нашій країні не спрацьовує. Можливо, тому, що люди заробляють надто мало, аби цінувати свій і чужий час. Концерти починаються з півторагодинним запізненням, заходи за участю високопосадовців – взагалі знущання над простими смертними. Навіть Президент відомий своєю непунктуальністю на весь світ. Та у нас начальники не запізнюються, начальники затримуються. Звідти й уся біда. У непунктуального керівника непунктуальними стануть навіть дисципліновані підлеглі. “Важливо, аби керівник усі наради та зустрічі починав вчасно. Це дисциплінує підлеглих. Та буває, що начальник приходить вчасно, а підлеглі все одно постійно запізнюються. Таким чином колектив може висловлювати незгоду з політикою керівництва, вважати такі зібрання – даремною тратою часу. Аби це не закінчилося саботажем, можливо, варто перенести час нарад. Скажімо, проводити їх перед обідом. Відразу після обіду теж є ймовірність, що люди запізнюватимуться. Проводити наради ввечері взагалі не варто, бо під кінець робочого дня настрій у людей погіршується”, – каже психолог Валентина Паробій. Втім, як казав Людовик ХVІІІ, точність – ввічливість королів, але обов’язок для підданих.
Чому люди запізнюються?
Не було маршрутки, заклинив замок, не почув будильника... Є купа причин, чому не встигаємо прийти вчасно на зустріч, на роботу. Але у когось такий форс-мажор виникає, від сили, раз на місяць, а хтось запізнюється хронічно. Ми йшли в кіно з компанією. За годину до сеансу зустрілися з подругою, аби попліткувати. За кілька хвилин вона зателефонувала чоловікові, аби нагадати, що фільм на півсьомої. Каже, якщо він знатиме, що фільм на сьому, прийде піввосьмої. І що ви гадаєте? Він прийшов двадцять по сьомій!
Відчуття часу залежить від внутрішньої структури особистості. Є люди, які не відчувають часу, – вони не можуть точно розрахувати, скільки займе те чи інше заняття. Тож їм важко скласти графік і дотримуватися його.
За словами кандидата психологічних наук Оксани Марциняк-Дорош, є кілька причин “хронічних” запізнень. Запізнюються ті, хто намагається створити образ зайнятої людини. Вони не люблять чекати на інших – краще нехай чекають на них. Часом запізнюються, щоб не показати, що вони зацікавлені у зустрічі. Інші люди залишають все на останній момент. Зазвичай, це люди творчі, які керуються більше своїми внутрішніми потребами, на відміну від людей прагматичних та раціональних, які керуються обов’язками щодо суспільства.
Приходити вчасно заважають і стереотипи. Наприклад, справжня леді завжди запізнюється, або “якщо кохає, то зачекає”. Та інколи постійні запізнення можуть бути проявом соматичної хвороби, пов’язаної з проблемами концентрації уваги.
Приходити завчасно – ознака... непунктуальності
Є категорія людей, які так бояться запізнитися, що намагаються всюди прийти завчасно. Це теж не надто позитивна риса. Скажімо, ви запросили гостей на п’яту, а хтось прийшов на півгодини раніше... І замість того, щоб закінчити накривати на стіл, мусите вислуховувати історію хвороби двоюрідної бабці. Та, зазвичай, такі люди найбільше шкодять самі собі, адже змушені вбивати час на вокзалі чи під кабінетом керівника.
“Надмірна точність – теж проблема. Психологи часом характеризують клієнтів за тим, як вони приходять на зустріч. Якщо людина завжди приходить раніше – це тривожний компонент. Хвилина в хвилину – нав’язливий стан. Постійно запізнюється – істеричний радикал, – каже Валентина Паробій. – Якщо у людини є нав’язлива ідея завжди встигати, це шкодить їй самій. Вона прагне бути ідеальною – а це неможливо. Такій людині варто кілька разів запізнитись, аби зрозуміти, що нічого страшного не станеться... Головне – не впадати у крайнощі”.
Французи – найтерплячіші
Соціолог Оксфордського університету Пітер Колет опитав двісті менеджерів з шести європейських країн. Респонденти мали висловити своє ставлення до пунктуальності, дисциплінованості та вказати, яке запізнення вони вважають прийнятним, а яке – неприпустимим. Результати виявились неочікуваними. Відомі своєю пунктуальністю німці готові зачекати 10-15 хвилин, а англійців обурює запізнення понад вісім хвилин. Французи можуть чекати і до 25 хвилин.
За словами Валентини Паробій, ставлення до часу у різних національностей відрізняється. Білоруси – тривожні, вони можуть приходити завчасно. Натомість німці більш нав’язливі, педантичні, а тому і підкреслено пунктуальні. Італійці без проблем можуть перенести зустріч. Росіянам притаманна істерична, депресивна структура особистості, тому ставлення до часу у них спокійніше. Західні українці трохи пунктуальніші за східних. Та загалом пунктуальність нам не притаманна.
Як стати пунктуальним
Якщо важко прокинутись, намагайтесь зібрати речі звечора: підготуйте одяг, речі, сніданок (щоб потім можна було лише розігріти). Варто лягати спати за 8-9 годин до того, як задзвонить будильник.
Вставайте відразу, як задзвонить будильник. Якщо маєте будильник з функцією дрімоти, якою часто користуєтеся, – викиньте його. Купіть будильник, який найбільше дратує, і поставте його подалі від ліжка.
Не будьте надмірним оптимістом у питанні часу – ми не завжди можемо передбачити всі обставини. Не плануйте день хвилина в хвилину – залишайте резерви.
Виходьте на 10 хвилин раніше, ніж це потрібно. Якщо вважаєте, що змарнуєте свій час когось чекаючи, – візьміть зі собою книжку чи просто розслабтеся у вільну хвилину.
Не робіть нічого в останній момент. Тільки-но вам дають якесь завдання – беріться за нього відразу.
Не займайтеся дрібницями перед виходом.
Немає коментарів:
Дописати коментар