Безліч релігійних вчень тактовно натякають, наполегливо рекомендують і безцеремонно наказують жити "тут і тепер". Оскільки ані мить до, ані мить після життям наразі не є. В цьому контексті дуже цікаво розгортається дійсний сенс фотоманії. Якщо схематично: є стимул (наприклад, щось красиве) - є реакція (дія, фотографування), яка має на мені зберегти щось з минулого для майбутнього. З одного боку, фотограф - медіум, ланка між часами, та з іншого - чи сам процес фотографування не шкодить повноцінному перебування_в_моменті?.. Мені от шкодить. Я намагаюсь час до часу боротись із жадібністю збереження в ім'я життя :)
Немає коментарів:
Дописати коментар